By Олександр Мельник 
Каліцтво жіночих геніталій, відоме також як жіноче обрізання (FGM), — це будь-які процедури часткового або повного видалення зовнішніх жіночих статевих органів або іншого навмисного пошкодження без медичних показань. За оцінками ВООЗ та UNICEF станом на 2025–2026 роки, понад 230 мільйонів жінок і дівчат у світі живуть з наслідками такої практики. Щороку під загрозою опиняються понад 4 мільйони дівчат, багато з яких молодше п’яти років.
Практика не приносить жодної користі здоров’ю і не має наукового або медичного виправдання. Вона вкорінена в гендерній нерівності та соціальних нормах, які обмежують контроль жінок над власним тілом і сексуальністю. В Україні жіноче обрізання не є традиційним, однак питання обізнаності лікарів, соціальних працівників та правового реагування набуває значення через міграційні процеси та необхідність якісної допомоги постраждалим.
У статті розглянуто культурні причини збереження практики, точну класифікацію ВООЗ з механізмами шкоди, фізичні та психологічні наслідки, українське законодавство, практичні шляхи допомоги жінкам і актуальні глобальні дані 2026 року. Особливу увагу приділено тому, як розпізнати наслідки та де шукати підтримку в реальних умовах української системи охорони здоров’я.
Культурні та соціальні причини, які підтримують практику
Практика найчастіше пояснюється традицією, «очищенням» або підготовкою до шлюбу. Насправді жодна з провідних релігій світу не містить обов’язкової вимоги проводити такі процедури. Це переважно культурний механізм контролю над жіночою сексуальністю та тілом, який передається через покоління, часто самими жінками старшого віку в громаді.
Соціальний тиск залишається головним фактором: сім’я, яка не проводить процедуру, ризикує осудом, зниженням шлюбних перспектив доньки або навіть ізоляцією. Дівчат переконують, що обрізання підвищує «чистоту», зменшує сексуальне бажання та гарантує вірність у шлюбі. Ці уявлення не мають підґрунтя в фізіології чи медицині, але міцно тримаються через страх соціального виключення.
Міграція не завжди припиняє практику. У деяких діаспорних спільнотах процедуру проводять під час поїздок до країн походження або намагаються організувати в країні проживання. Це створює додаткові виклики для систем охорони здоров’я та соціального захисту в Європі, включно з Україною.
Класифікація ВООЗ: чотири типи та механізм шкоди
Всесвітня організація охорони здоров’я розрізняє чотири типи каліцтва жіночих геніталій залежно від обсягу втручання. Кожен тип по-різному впливає на анатомію та функції, але всі вони завдають шкоди.
Тип 1 (клітородектомія) — часткове або повне видалення голівки клітора та/або його капюшона.
Тип 2 (ексцизія) — видалення голівки клітора та малих статевих губ, з видаленням або без великих губ.
Тип 3 (інфібуляція) — звуження входу у піхву шляхом зшивання або переміщення тканин малих або великих статевих губ, часто з видаленням клітора. Залишається невеликий отвір для сечовипускання та менструації.
Тип 4 — інші шкідливі дії: проколювання, надрізи, вишкрібання, припікання або введення корозійних речовин без видалення тканин.
Тип 3 вважається найважчим через значне рубцювання та втрату еластичності тканин. Саме він найчастіше потребує подальших хірургічних втручань (деінфібуляції) під час статевого життя або пологів.
Негайні та довгострокові фізичні наслідки
Безпосередні ускладнення після процедури включають сильний біль, масивну кровотечу, набряк тканин, інфекції (в тому числі правець), проблеми із загоєнням ран та шок. У найважчих випадках можлива смерть.
У віддаленій перспективі наслідки залежать від типу та якості виконання, але майже завжди є хронічними. До поширених проблем належать:
- Рецидивні інфекції сечовивідних шляхів та болісне сечовипускання через рубці та звуження.
- Ускладнення менструації: затримка крові, сильний біль, формування кіст.
- Хронічний тазовий біль та утворення келоїдних рубців.
- Підвищений ризик безпліддя та позаматкової вагітності в окремих випадках.
- Сексуальні розлади: диспареунія (біль під час статевого акту), зниження чутливості, недостатня змазка.
Особливо тяжкі наслідки проявляються під час вагітності та пологів. Рубцеві тканини зменшують еластичність, підвищують ризик розривів промежини, посиленої кровотечі, необхідності кесаревого розтину та реанімації новонародженого. Дослідження ВООЗ 2025 року підтверджує зв’язок між каліцтвом та підвищеною частотою акушерських ускладнень і неонатальної смертності.
Медикалізація процедури (коли її виконують лікарі чи медсестри) не зменшує шкоди і не робить її безпечною. ВООЗ категорично виступає проти такої практики та у 2025 році випустила додаткові рекомендації щодо її припинення.
Психологічні травми та вплив на якість життя
Крім тілесних ушкоджень, жінки часто переживають глибоку психологічну травму. Дослідження фіксують підвищений рівень тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу та зниженої самооцінки. Багато жінок описують відчуття втрати контролю над власним тілом, сорому та ізоляції.
Сексуальна сфера страждає особливо сильно: біль, страх близькості, аноргазмія або повна відсутність задоволення. Це впливає на стосунки, самоідентифікацію та загальне психічне благополуччя. У реальній практиці психологи та сексологи відзначають, що жінки, які пережили каліцтво, часто потребують тривалої терапії, а не лише гінекологічної допомоги.
Правовий статус в Україні
В Україні немає окремого спеціального закону, який би прямо називав жіноче обрізання. Такі дії кваліфікуються за загальними статтями Кримінального кодексу України про умисне заподіяння тілесних ушкоджень (залежно від тяжкості — статті 121, 122 та суміжні). Якщо процедура виконується щодо неповнолітньої або з особливою жорстокістю, можлива кваліфікація за статтями про злочини проти життя та здоров’я дитини або насильство.
Станом на 2026 рік відомих кримінальних проваджень за жіноче обрізання в Україні не зафіксовано. Це не означає відсутності ризику: у випадках підозри на планування або виконання процедури щодо дитини медичні працівники та соціальні служби зобов’язані реагувати відповідно до законодавства про захист дітей.
Проведення таких операцій медичними працівниками в Україні є незаконним і тягне за собою професійну та кримінальну відповідальність.
Як допомогти жінкам, які пережили жіноче обрізання
Жінки, які звертаються по медичну допомогу з наслідками каліцтва, найчастіше скаржаться на хронічний біль, проблеми з менструацією, ускладнення під час вагітності або труднощі в інтимному житті. Важливо, щоб лікар ставився без осуду та з розумінням культурного контексту.
Медична допомога включає:
- Гінекологічний огляд та діагностику рубцевих змін.
- Деінфібуляцію (хірургічне розтинання зшитих тканин) при типі 3 — операцію, яку проводять у спеціалізованих закладах.
- Лікування інфекцій, корекцію сечовипускання та менструальних порушень.
- За потреби — реконструктивні втручання.
Психологічна підтримка часто є пріоритетною. Багато жінок потребують терапії травми, роботи з тілесним образом та сексуальною функцією. В Україні таку допомогу можна отримати в центрах, що працюють з гендерно зумовленим насильством, у психологічних службах при поліклініках або через спеціалізовані гарячі лінії.
Ознаки, на які варто звернути увагу медичним та соціальним працівникам:
- Наявність характерних рубців або деформацій зовнішніх геніталій.
- Хронічні інфекції сечовивідних шляхів без очевидної причини.
- Ускладнений перебіг пологів або необхідність деінфібуляції.
- Скарги на сильний біль під час статевого акту або менструації.
- Уникнення гінекологічних оглядів або розмов про тіло.
Якщо є підозра щодо неповнолітньої — обов’язкове реагування служб у справах дітей та поліції.
Актуальна статистика та динаміка поширення у 2026 році
За даними UNICEF та ВООЗ на 2025–2026 роки, понад 230 мільйонів жінок і дівчат живуть з наслідками FGM. Найбільша кількість — в Африці (понад 144 мільйони), Азії (понад 80 мільйонів) та країнах Близького Сходу (близько 6 мільйонів). Ще 1–2 мільйони — у діаспорних спільнотах по всьому світу.
Практика зафіксована у 94 країнах. У низці держав (Сьєрра-Леоне, Ефіопія, Буркіна-Фасо) спостерігається зниження поширеності завдяки просвітницьким кампаніям та зміні соціальних норм. Водночас через зростання населення абсолютна кількість дівчат під ризиком не зменшується. У 2026 році під загрозою — понад 4 мільйони дівчат.
Дві третини чоловіків і жінок у країнах, де практика поширена, вважають, що її слід припинити. Проте прогрес нерівномірний: у деяких регіонах фіксують спроби послабити заборони або зростання медикалізації. Вартість лікування наслідків для систем охорони здоров’я оцінюється у 1,4 мільярда доларів щорічно.
Поширені хибні уявлення та реальність
Поширене твердження, що жіноче обрізання — це «традиція, яку не можна чіпати», ігнорує той факт, що багато традицій змінюються, коли суспільство усвідомлює їхню шкоду. Практика не покращує гігієну і не гарантує «моральності» — навпаки, підвищує ризик інфекцій.
Медикалізація не робить процедуру безпечною: ускладнення все одно виникають, а лікар стає співучасником насильства. Твердження, що «жінки самі цього хочуть», часто стосується соціального тиску, а не вільного вибору. Багато жінок, які пережили процедуру в дитинстві, пізніше активно виступають проти неї.
Жіноче обрізання — не те саме, що чоловіче обрізання. Останнє в низці випадків має медичні показання, перше — ніколи.
Ключові інсайти, які варто запам’ятати:
- Жіноче обрізання — це порушення прав людини та серйозна загроза здоров’ю без жодних медичних переваг.
- Наслідки бувають негайними та пожиттєвими, фізичними та психологічними.
- В Україні такі дії кваліфікуються як злочин проти здоров’я, а допомога постраждалим — це питання якості роботи системи охорони здоров’я та соціального захисту.
- Зміни можливі: у багатьох країнах практика відступає завдяки освіті та підтримці громад.
- Кожна жінка, яка пережила каліцтво, має право на поважне ставлення, якісне лікування та можливість відновити якість життя.
Розуміння механізмів шкоди та шляхів підтримки дозволяє медичним працівникам, соціальним службам та суспільству в цілому діяти ефективніше. Захист дівчат від цієї практики та допомога тим, хто вже постраждав, — це не лише медичне, а й правозахисне завдання.