By Олександр Мельник 
Апендицит — це гостре (рідше хронічне) запалення червоподібного відростка сліпої кишки, відомого як апендикс. Це одна з найпоширеніших причин «гострого живота» і найчастіша хірургічна патологія органів черевної порожнини. За даними різних досліджень, ризик зустрітися з ним протягом життя становить близько 7–8 %, а щорічна захворюваність сягає 4–5 випадків на 1000 осіб. Пік припадає на вік 10–30 років, хоча хвороба може виникнути в будь-якому віці.
Ще десятиліття тому вважалося, що без операції апендицит майже завжди призводить до перфорації та небезпечного для життя перитоніту. Сучасні дані, зокрема огляд Nature Reviews Disease Primers 2025 року та Єрусалимські рекомендації WSES 2025, показують інше: існує щонайменше дві форми — неускладнена (неперфоруюча) та ускладнена (перфоруюча). Більшість пацієнтів з неускладненим варіантом успішно лікуються антибіотиками, а в окремих випадках запалення навіть минає самостійно.
Розуміння механізму, раннє розпізнавання симптомів і знання сучасних підходів до лікування дозволяють уникнути важких наслідків і зберегти здоров’я.
Як розвивається апендицит: механізм і причини
Апендикс — це тонкий трубчастий відросток довжиною в середньому 8–10 см (може бути від 2 до 20 см), розташований у правій здухвинній ділянці. Він містить багато лімфоїдної тканини і, ймовірно, бере участь у підтримці кишкової мікрофлори та імунної відповіді. Запалення починається, коли його просвіт блокується.
Найчастіші причини обструкції — калові камені (апендиколіти), гіперплазія лімфоїдної тканини (особливо у дітей і молодих людей після інфекцій), рідше — паразити, пухлини або сторонні тіла. Після блокування в просвіті накопичується слиз, зростає внутрішньопросвітний тиск, порушується кровопостачання стінки. Бактерії (переважно кишкова паличка, бактероїди, стрептококи) розмножуються, викликаючи катаральне, потім флегмонозне і нарешті гангренозне запалення. Якщо процес не зупинити, стінка перфорується, і вміст потрапляє в черевну порожнину.
Важливо: не всі випадки проходять цей шлях. Неускладнений апендицит може обмежитися місцевим запаленням і навіть регресувати. Ускладнений — з абсцесом, перитонітом чи пілефлебітом — вимагає негайного втручання. Ця різниця лежить в основі сучасних підходів до лікування.
Симптоми: як не пропустити класичні та атипові ознаки
Класична послідовність починається з тупого болю навколо пупка або в епігастрії. Через кілька годин біль мігрує в праву нижню частину живота (симптом Кохера-Волковича) і стає постійним, посилюється при кашлі, ходьбі чи натисканні. Додаються втрата апетиту, нудота, одноразове блювання, субфебрильна температура (37,5–38 °C). Живіт у правій здухвинній ділянці стає болючим і напруженим.
Проте у 30–40 % пацієнтів картина атипова. У дітей часто буває діарея і розлитий біль. У літніх — слабко виражені симптоми на тлі загальної слабкості. При ретроцекальному розташуванні апендикса біль віддає в поперек, при тазовому — у промежину чи сечовий міхур. У вагітних біль може локалізуватися вище через зміщення органів.
Додаткові симптоми, які повинен перевірити лікар: симптом Щоткіна-Блюмберга (біль при різкому відпусканні руки), Ровзінга (біль справа при натисканні зліва), псоас-симптом (біль при розгинанні правого стегна). Відсутність апетиту майже завжди присутня — якщо людина охоче їсть, апендицит малоймовірний.
Діагностика: шкали, аналізи та візуалізація
Діагноз ставлять на основі клініки, лабораторії та інструментальних методів. Загальний аналіз крові показує лейкоцитоз (понад 10–12 × 10⁹/л) зі зсувом формули вліво та підвищення С-реактивного білка. Аналіз сечі допомагає виключити урологічну патологію.
Для оцінки ймовірності використовують шкали: Alvarado (MANTRELS), AIR (Appendicitis Inflammatory Response) або AAS. При низькому ризику спостереження, при середньому — візуалізація, при високому — операція або консервативне лікування.
Ультразвукове дослідження — метод першого вибору у дітей, вагітних і худих пацієнтів. Ознаки: діаметр апендикса понад 6 мм, відсутність стисливості, потовщення стінки, рідина навколо. При сумнівах або ожирінні застосовують низькодозову КТ з контрастом (чутливість і специфічність понад 90 %). МРТ — переважно у вагітних.
Єрусалимські рекомендації WSES 2025 підкреслюють: комбінація шкал і цільової візуалізації суттєво знижує кількість «негативних» апендектомій (коли видаляють здоровий відросток).
Лікування у 2026 році: коли операція, а коли антибіотики
Золотим стандартом досі залишається апендектомія — видалення апендикса. Лапароскопічний доступ (через 3 невеликі проколи) є пріоритетним: менше болю, швидше відновлення, нижчий ризик ранової інфекції. Операцію при неускладненому апендициті можна безпечно відкласти до 24 годин від моменту діагнозу без зростання ускладнень.
Водночас для відібраних пацієнтів з підтвердженим неускладненим апендицитом (без фекаліту, без ознак перфорації на КТ) рекомендовано спробу консервативного лікування антибіотиками. Схеми зазвичай включають цефалоспорини або фторхінолони у комбінації з метронідазолом. Успіх становить 70–90 % у короткостроковій перспективі, але рецидив протягом року спостерігається у 15–40 % випадків. Рішення приймають спільно з пацієнтом після обговорення ризиків.
При ускладненому апендициті (перфорація, абсцес, перитоніт) операція обов’язкова, часто з дренуванням. Післяопераційна антибіотикотерапія обмежується 2–3 днями. Після консервативного лікування ускладнених форм обов’язковий контроль через 6–12 тижнів, щоб виключити пухлину апендикса.
Поширені міфи та небезпечні помилки
Один із найстійкіших міфів — що апендикс «забивається» кісточками фруктів чи насінням. Насправді такі випадки трапляються вкрай рідко і становлять частки відсотка. Основна причина — обструкція каловими каменями або лімфоїдною гіперплазією.
Інший міф: апендикс — повністю непотрібний рудимент. Сучасні дослідження показують його можливу роль у регуляції мікробіоти та імунітеті, тому профілактичне видалення здорового відростка не рекомендується.
Найбільш небезпечні помилки пацієнтів: приймати знеболювальні або спазмолітики до огляду лікаря (маскують картину), ставити клізми, гріти живіт, чекати «само пройде». При підозрі на апендицит будь-які самостійні маніпуляції заборонені — вони можуть прискорити перфорацію.
З практики хірургів: багато хто приходить із запізненням саме тому, що спочатку «лікували» гастрит або харчове отруєння. Кожна година зволікання при ускладненій формі підвищує ризик важких наслідків.
Особливості у дітей, вагітних і людей похилого віку
У дітей молодшого віку симптоми часто розмиті, а перфорація розвивається швидше. УЗД — основний метод діагностики. Операція переважно лапароскопічна.
У вагітних апендицит діагностувати складніше через фізіологічні зміни. УЗД і МРТ — безпечні методи. Операція показана майже завжди, консервативний підхід застосовують обмежено через ризики для плода.
У літніх людей і пацієнтів з імунодефіцитом клініка стерта, перфорація частіша, летальність вища. Тут пріоритет — швидка візуалізація і хірургічне лікування.
Практичний алгоритм: що робити при підозрі
1. Негайно звернутися до лікаря або викликати «швидку», якщо біль у животі триває понад кілька годин, мігрує вправо, супроводжується нудотою і відсутністю апетиту.
2. Не їсти, не пити, не приймати ліки до огляду.
3. У приймальному відділенні лікар оцінить стан, призначить аналізи та, за потреби, УЗД/КТ.
4. При підтвердженні — госпіталізація. Рішення про операцію чи антибіотики приймають індивідуально.
Після лапароскопічної апендектомії більшість пацієнтів виписуються на 1–3 добу, повне відновлення займає 1–2 тижні. Дієта поступово розширюється, фізичні навантаження обмежують на місяць.
Ключові інсайти. Апендицит — не вирок і не завжди означає негайну операцію. Сучасна медицина вміє розрізняти форми захворювання і обирати найбезпечніший шлях. Головне — не ігнорувати біль у животі і не займатися самолікуванням. Раннє звернення до фахівця дає майже 100 % шанс на повне одужання без ускладнень. Знання симптомів і розуміння, що відбувається в організмі, може буквально врятувати життя.